Урок 27
Тема : Здобутки і втрати українського державотворення на зламі ХХ – ХХІ століть.
Україна пройшла непростий шлях. Наприкінці ХХ століття наша держава стала незалежною. Це було великою перемогою для українського народу. Ми отримали право самі вирішувати, як жити, якою мовою говорити, які традиції берегти і яке майбутнє будувати.
Але разом із здобутками були і втрати. Не все було легко. Україні довелося багато разів відстоювати свою свободу, свою правду і право бути сильною державою.
Особливими сторінками в історії стали Помаранчева революція і Революція Гідності. Люди виходили на майдани, бо хотіли жити в чесній, справедливій і вільній країні. Вони показали, що гідність і свобода для українців — це дуже важливо.
Сьогодні ми добре розуміємо, що такі цінності, як гідність, свобода, рідна мова, любов до своєї землі та незалежність, повинні бути в серці кожної людини. Саме вони допомагають нам бути сильними, добрими, чесними і справжніми громадянами України.
Зараз ми живемо в непростий час. Триває російсько-українська війна, і наша країна щодня бореться за свою територіальну цілісність і свободу. Ми не маємо права забувати про тих, хто захищає Україну, хто допомагає іншим, хто втратив дім, але не втратив віру.
Болючою сторінкою для України стала анексія Криму. Через війну багато людей були змушені покинути свої домівки. Так з’явилося багато тимчасово переміщених осіб — людей, які через небезпеку переїхали в інші міста та села України. І наше завдання — бути людяними, підтримувати і не бути байдужими.
Дуже важливо сьогодні говорити і про інформаційні ризики. У сучасному світі не вся інформація в інтернеті є правдивою. Є багато фейків, неправди та маніпуляцій. Тому треба вчитися думати, перевіряти інформацію і не вірити всьому одразу.
Ще одна велика сила України — це волонтери. Це люди, які допомагають без наказу і без вигоди: збирають речі, ліки, підтримують військових, дітей, переселенців. Волонтерство вчить нас доброті, підтримці та єдності.
Пам’ятайте: навіть якщо ви ще школярі, ви вже можете багато зробити для України — добре вчитися, поважати свою мову, бути чесними, підтримувати інших і любити свою Батьківщину.
Майбутнє України починається з кожного з нас.
26 лютого 2026 року
Урок № 23
Тема Вшанування мужності та героїзму захисників територіальної цілісності та незалежності України
Сьогодні ми розпочинаємо роботу над надзвичайно важливою темою — вшануванням мужності та героїзму захисників України. Наша мета — не просто згадати історію, а усвідомити ціну нашої свободи та навчитися дієво дякувати тим, хто нас береже.
Для початку пропоную тобі виконати коротку вправу «Світло вдячності»: заплющ очі, уяви свій дім, друзів та мирне небо, а потім подумай про тих, хто прямо зараз стоїть на захисті цього спокою. Що ти відчуваєш у цей момент? Пам’ятай, що мужність — це не відсутність страху, а коли страх стає силою діяти заради інших, а героїзм — це свідомий вибір на користь свободи свого народу.
Ось кілька важливих тез, які допоможуть тобі краще зрозуміти культуру пам'яті та вдячності:
- Символи та ритуали: Символом пам’яті про трагічні події є сонях, а щоденна загальнонаціональна хвилина мовчання о 9:00 — це час для нашої спільної шани.
- Мова поваги: Подякувати можна навіть без слів. Наприклад, прикласти руку до серця або зупинитися, коли повз проходить ветеран. Також велику силу мають твої листи, малюнки та обереги, які зігрівають душі воїнів.
- Дія — це підтримка: Ми можемо бути «тилом», допомагаючи у волонтерстві (плетіння сіток, виготовлення свічок) або підтримуючи родини тих, хто зараз на фронті.
Твоє творче завдання: Ми починаємо проєкт «Дерево вдячності». Будь ласка, виріж із паперу листочок або квітку соняха та напиши на ньому коротке побажання або слова вдячності захиснику. На наступному уроці ми разом створимо наше спільне дерево на стіні класу.
- Твоя роль: Твоя сумлінна освіта та свідомість — це найкраща подяка воїнам за можливість навчатися. Справжній патріотизм проявляється не в словах, а у вчинках.
Пам’ятай: твоя дія має значення
Урок №20 5 лютого
ТЕМА : Боротьба за українську державність в умовах Другої світової війни. Втрати України у Другій світовій війні. Руйнування міст і сіл України. Боротьба за державність через опір окупації та репресіям: ОУН-УПА, партизанський рух. Поняття депортації та її історичні приклади . Питання політичної реабілітації жертв радянського режиму
1. Україна між двох вогнів
Під час війни Україна стала головним полем битви. Нам довелося боротися не лише проти нацистської Німеччини, а й намагатися відстояти право на власну державу, коли на нас тиснув і радянський режим.
Руйнування та втрати
Україна постраждала чи не найбільше в Європі:
Люди: Ми втратили близько 8–10 мільйонів громадян (це і військові, і цивільні).
Міста: Понад 700 міст і 28 тисяч сіл були перетворені на руїни. Київ, Харків, Севастополь були зруйновані майже вщент.
Економіка: Заводи вивозили або підривали, щоб вони не дісталися ворогу.
2. Рух Опору: хто боровся за волю?
Українці не просто чекали звільнення, а активно чинили опір. Тут важливо розрізняти два напрямки:
ОУН та УПА: Боролися під гаслом «Воля народам! Воля людині!». Їхньою метою була Незалежна Україна. Вони воювали і проти німецьких окупантів, і пізніше проти радянської системи, яка не хотіла бачити Україну вільною.
Радянські партизани: Воювали в тилу ворога переважно проти нацистів, координуючи свої дії з Москвою.
3. Трагедія депортацій
Депортація — це примусове виселення людей з їхньої рідної землі. Це був інструмент покарання цілих народів.
Найвідоміший приклад: Травень 1944 року — депортація кримських татар. За кілька днів тисячі людей вивезли в товарних вагонах до Центральної Азії.
Також депортували українців із західних областей (операція «Захід»), щоб послабити підтримку УПА.
4. Політична реабілітація
Радянська влада довгий час називала героїв опору «ворогами народу» або «зрадниками». Реабілітація — це процес відновлення доброго імені та прав тих, хто був несправедливо засуджений або репресований.
Це визнання того, що люди постраждали незаконно.
В незалежній Україні цей процес став частиною відновлення історичної справедливості.
Важливо пам'ятати: Для України Друга світова була не просто «великою перемогою», а величезною національною трагедією, де ми вибороли право на існування дуже дорогою ціною.
Урок 19 29.01.2026
Тема : Жінки в українських арміях початку ХХ ст.
Сто років тому українки довели: патріотизм не має статі, а захист Батьківщини — спільна справа. 🎖
Ключові постаті
Олена Степанів: перша у світі жінка-офіцер (хорунжа УСС), офіційно зарахована на військову службу.
Ольга Басараб: «мозок» розвідки УПА та організаторка жіночих військових підрозділів.
Софія (Харитина) Дмитерко: перша жінка, нагороджена Хрестом Симона Петлюри за бойові заслуги в лавах Армії УНР.
Софія Галечко: старшина УПА, військова лікарка, що рятувала життя безпосередньо на передовій.
⚔️ Ролі жінок у війську
Розвідка та зв'язок: жінки виконували наднебезпечні завдання в тилу ворога, використовуючи свою «невидимість» у натовпі.
Бойова медицина: лікарки працювали під вогнем, закладаючи основи фронтової хірургії.
Безпосередній бій: жінки йшли в атаки нарівні з чоловіками, доводячи свою бойову спроможність.
📌 Головний висновок
Українки вибороли право захищати державу зі зброєю в руках ще тоді, коли в більшості країн світу жінки не мали навіть права голосу. Їхній чин — це фундамент сучасної української ідентичності та військової традиції.
Розгорнуті портрети
Юзефа (Йосипина) Лисогор: Майстриня «невидимих» зв'язків
Юзефа була частиною того, що ми сьогодні називаємо розвідкою та забезпеченням зв'язку. У ті часи бути зв'язковою означало жити на межі постійної небезпеки.
Чому саме жінки: Вони мали те, чого бракувало чоловікам-підпільникам — здатність «розчинитися в натовпі». Юзефа могла вдавати селянку, що йде на базар, або мандрівницю, ховаючи в кошику з продуктами шифровки, які могли змінити хід операції.
Щоденний ризик: Отримати повідомлення — це половина справи. Його треба було донести через блокпости та засади. Юзефа мала володіти залізними нервами, щоб усміхатися ворогові, маючи при собі документи, що коштували життя.
Анастасія Линкова: Логістика та незламний дух
Якщо Юзефа була «інформаційним каналом», то Анастасія — «службою забезпечення». Без таких, як вона, армія не протрималася б і місяця.
Виснажлива праця: Знайти тканину на одяг, роздобути дефіцитні ліки, організувати збір продуктів так, щоб не привернути увагу каральних органів — усе це вимагало неймовірної винахідливості.
Моральна опора: Анастасія не просто передавала речі. Вона приносила новини з дому, надію та відчуття того, що за бійцями стоїть народ. Вона була живим зв'язком між жорстокою реальністю війни та мирним життям, за яке боролися.
Люсі Гурська: Архітекторка надійного тилу
Люсі доводила, що тил — це не місце «позаду фронту», а фундамент, на якому тримається вся боротьба.
Створення безпечного простору: Організація криївок, місць для лікування поранених, зберігання архівів — це вимагало таланту стратега. Один хибний крок — і вся мережа під загрозою знищення.
Універсальність: Такі жінки часто ставали водночас медсестрами, діловодами та пропагандистками. Вони працювали без нагород, часто під чужими іменами, назавжди стираючи свою справжню ідентичність заради безпеки справи.
Основні виправлення:
- Ольга Басараб — уточнено, що йдеться про УПА (1940-ві), а не УСС часів Першої світової
- Харитина Пекарчук — замінено на Софію (Харитину) Дмитерко, яка справді отримала нагороду (дані про Пекарчук з «Залізним хрестом» УНР історично не підтверджені)
- Христина Сушко — замінено на Софію Галечко (достовірніша постать з УПА)
- Віра Бабенко — видалено через брак достовірних джерел
- Покращено стилістику, усунено повтори, додано чіткішу структуру
Урок 18
Тема : Українське військо XX століття: Від Січових Стрільців до ЗСУ
Друзі, сьогодні поговоримо про тих, завдяки кому Україна взагалі з'явилася на мапі у XX столітті та існує зараз. Це історія не просто про зброю та мундири – а про ідею, стиль і неймовірну силу духу.
1. Перші добровольці: УСС та Армія УНР
Все почалося з Українських січових стрільців (УСС) у 1914 році. Це були справжні інтелектуали – поети, студенти, митці, які пішли воювати за ідею. Саме вони подарували нам пісню «Ой у лузі червона калина», яка стала гімном опору.
Як виглядали: Їх впізнавали за легендарними «мазепинками» – шапками з клиноподібним розрізом, що стали візитівкою українського вояка.
Далі була Армія УНР та військо Гетьманату Скоропадського. Саме тоді з'явився тризуб на кокардах і система погонів, яку ми знаємо досі.
2. Західна Україна: УГА
Українська Галицька Армія (УГА) була однією з найбільш організованих та дисциплінованих. Вони воювали за ЗУНР і мали чітку систему відзнак – зубчатки на петлицях, за якими можна було визначити рід військ.
3. Повстанці та Карпатська Січ
Коли регулярні армії програвали, народ не здавався. Повстанські загони – як от у Холодному Яру – воювали під чорними прапорами з гаслом «Воля України або смерть».
А у 1939-му на Закарпатті виникла Карпатська Січ. Це була коротка, але героїчна спроба захистити свою землю напередодні Другої світової.
4. УПА: Військо з лісу
Українська повстанська армія – це взагалі унікальне явище. Вони не мали держави, яка б їх забезпечувала, тому форму шили самі або використовували трофейну. Але символіка завжди була своя: петлюрівки, мазепинки, нашивки з тризубом.
У них навіть були власні нагороди – наприклад, Хрест Бойової Заслуги, який виготовляли підпільно в лісових майстернях.
Українські повстанці УПА воювали так довго, бо вірили в ідею незалежної України – для них це було питання честі та гідності. Вони не могли змиритися з тим, що їхню землю окупували чужинці, спочатку нацисти, а потім радянська влада.
Їх тримала віра в те, що колись Україна буде вільною, навіть якщо вони самі цього не побачать. Також їх підтримувало місцеве населення – селяни ховали повстанців, ділилися їжею, попереджали про небезпеку.
По суті, вони воювали не за владу чи гроші, а за право жити на своїй землі по-своєму – і саме ця ідея давала сили триматися роками в лісах без армії, без держави, без нічого.
5. Збройні Сили України (ЗСУ)
Сучасні ЗСУ – спадкоємці всіх цих формацій. Сьогодні наша форма – це «піксель» та «мультикам», замість радянських зірок повернулися традиційні ромби, а бригади носять історичні імена – наприклад, імені Чорних Запорожців або окремі частини УСС.
Військо в культурі та літературі
Наші воїни завжди надихали письменників. Що варто прочитати:
Роман «Холодний Яар» Юрія Горліса-Горського – про повстанців 1920-х. Василь Шкляр «Чорний ворон» – про боротьбу проти більшовиків. Поезія Олега Ольжича та Олени Теліги – справжніх воїнів слова.
Сучасна література: «Інтернат» Сергія Жадана, вірші Павла Вишебаби, який пише прямо з фронту, чи «Аеропорт» Ігоря Пєтухова.
Висновок
Українська форма змінювалася – від австрійських шинелів до сучасних бронежилетів. Але тризуб на нашивці завжди залишався одним – символом того, що ми б'ємося за своє. І будемо битися, доки треба.
УРОК 13
Тема : Польова робота етнографічних та краєзнавчих практик ХІХ ст. як засада відродження української нації.
Уявіть собі ХІХ століття. Української держави немає, і сусідні імперії вважають нас просто "селянами", які спілкуються діалектом і не мають ніякої серйозної культури. Ми були ніби "етнографічна маса" — купа людей, а не єдина нація.
🗺️ Що ж зробили наші етнографи?
Вони стали справжніми національними детективами!
Вони вийшли в "поле": Пішки, возами, їхали в найглухіші села. Вони не сиділи в бібліотеках, а йшли до бабусь та дідусів.
Мета: Зібрати докази того, що ми — окремий, самобутній народ.
Що вони шукали? Вони записували тисячі пісень, які ніде не були надруковані. Фіксували обряди, яким було по сотні років. Замальовували унікальні вишиванки, хати, посуд. Вони збирали нашу культурну ДНК.
📚 Чому це так важливо?
"Доказ" єдності: Ці дослідження, особливо монументальні праці на кшталт збірника Павла Чубинського, показали, що народні пісні в Галичині та на Полтавщині — дуже схожі. Це довело: ми не просто окремі громади, ми — один народ з єдиною культурною основою!
Легальний порятунок: Коли царизм забороняв українську мову (Емський указ 1876 р.), етнографія стала єдиним легальним способом говорити про українське. Під виглядом "наукового вивчення побуту" інтелігенція рятувала нашу мову і культуру.
Фундамент нації: Завдяки цим польовим дослідженням, ми отримали основу для нашої літератури, мистецтва та, найголовніше, для національної ідеї. Без усвідомлення того, хто ми є і яка наша унікальна спадщина, неможливо було б розпочати боротьбу за незалежність у ХХ столітті.
"Доказ" єдності: Ці дослідження, особливо монументальні праці на кшталт збірника Павла Чубинського, показали, що народні пісні в Галичині та на Полтавщині — дуже схожі. Це довело: ми не просто окремі громади, ми — один народ з єдиною культурною основою!
Легальний порятунок: Коли царизм забороняв українську мову (Емський указ 1876 р.), етнографія стала єдиним легальним способом говорити про українське. Під виглядом "наукового вивчення побуту" інтелігенція рятувала нашу мову і культуру.
Фундамент нації: Завдяки цим польовим дослідженням, ми отримали основу для нашої літератури, мистецтва та, найголовніше, для національної ідеї. Без усвідомлення того, хто ми є і яка наша унікальна спадщина, неможливо було б розпочати боротьбу за незалежність у ХХ столітті.
Підсумок: Ті вчені та краєзнавці ХІХ століття, які мандрували селами з блокнотами, зробили щось неймовірне. Вони зібрали уламки нашої культури, склали їх у цілісну картину і дали нам зрозуміти: ми — нація, і ось наші тисячолітні докази!
Це була справжня революція свідомості, розпочата не зброєю, а пером і польовим блокнотом!
УРОК12
ТЕМА :Початки та періодизація національно-культурного відродження в Україні наприкінці ХVІІІ – початку ХХ ст. прагнення відновлення ідеї самостійного врядування.
Після кінця XVIII століття Україна перестала існувати як держава. Наші землі були поділені між Російською та Австрійською імперіями. Це означало втрату власної влади, законів, традиційного устрою — усього, що формує незалежність народу. Українців дедалі більше намагалися асимілювати: обмежували в правах, забороняли мову, знецінювали культуру. Російський уряд забороняв українські книжки, вистави, навчання рідною мовою (Валуєвський циркуляр, Емський указ). Австрійський — підтримував польське чи угорське панування на українських землях.
Та попри всі заборони український народ не перестав бути собою. У цей же період починається українське національне відродження — рух, що пробудив у людей усвідомлення: ми окрема нація з власною мовою, культурою й правом на свою державу.
Це відродження не було одномоментним. Воно тривало понад століття й пройшло кілька етапів — від пошуку старої козацької спадщини до формування власних політичних партій на межі XIX–XX століть.
Його рушійною силою стала українська інтелігенція — письменники, історики, студенти, громадські діячі. Саме вони першими відчули: якщо не зберегти свою мову та культуру — народ просто зникне.
Знаковим початком відродження стала поява «Енеїди» Івана Котляревського — першого твору сучасною українською мовою. Потім прийшли фольклористи, історики, романтики, творці наукових товариств і культурних гуртків. Їхня мета була проста й водночас величезна: повернути українцям їхню самосвідомість.
Попри тиск імперій, заблоковані школи, переслідування та заборони — українська культура не лише вижила, а й зміцніла. Саме тому ми сьогодні маємо можливість вивчати свою мову, історію, традиції.
Ця історія — про силу народу, який відмовився зникнути.І про те, що національна свідомість починається з кожного з нас — з поваги до свого коріння та розуміння, що незалежність ніколи не дається легко.
ТЕМА УРОКУ : Особливості українського характеру та вдачі: твір-роздум.
1. Те, що помітив Костомаров: Наша "Козацька" Сутність
Костомаров бачив українця як людину, для якої найважливіше — це ВОЛЯ. Нам свобода дорожча за все, навіть за порядок і, часом, за гроші.
«Сам собі пан»: Це наш індивідуалізм. Ми хочемо жити на своїй землі, на своєму хуторі, і щоб до нас ніхто не ліз. Це зробило нас крутими господарями, але історично заважало швидко об'єднуватися в єдину сильну державу. Проте сьогодні цей «сам собі пан» перетворився на здатність до миттєвої самоорганізації (волонтерство!).
«Не терплю над собою»: Нам важко підкорятися жорстким правилам. Це давало нам героїзм козаків, які могли швидко переобрати отамана, але й призводило до вічного внутрішнього розбрату.2. Те, що помітив Чижевський: Наша "Душевність"
Чижевський занурився глибше і сказав, що ми не такі вже й раціональні. Ми живемо СЕРЦЕМ (він назвав це кордоцентризм).
«Через серце до розуму»: Ми схильні приймати рішення, довіряючи почуттям та інтуїції, а не лише холодному розрахунку. Це робить нас дуже емоційними, чутливими до чужого болю (емпатійними).
«Любов до краси»: Наша емоційність вилилася у прагнення прикрашати світ. Звідси — неймовірна вишивка, розпис хат і, звісно, наші ліричні пісні. Пісня для нас — це як щоденник, де виливається вся душа.Підсумок: Сила у Контрасті
Український характер — це суміш:
Це як потужний, впертий індивідуаліст, який керується серцем. У критичні моменти історії це створювало проблеми, але сьогодні це наша незламна сила: ми воюємо не просто за території, а за Волю і за Справедливість, керуючись емоціями та глибокою внутрішньою переконаністю.
Ми — це про Свободу і про Співчуття.